Наши статьи, рубрики
Реклама
Информеры часы //-->

ANNA News

Видеорепортажи с войны. Независимое агентство новостей.

добавить на Яндекс
Наші статті | Колективне господарство

Колективне господарство

колективне господарство

  З приходом радянської влади почалися зміни на селі. Найперше, почали створювати колективні господарства. Однією із форм організації селян були комнезами. В Росії їх називали комбіди.

        В 1919 році невелика група селян села В. Снітинка ство­рила перший комнезам. Першим головою комнезаму був Дем’ян Гаври­лович Нещотний. До складу комнезаму входили: Митрофан Андрійович Лазаренко, Микола Якович Сажко, Артем Юхи­мович Паніматченко, Іван Дем’янович Бойченко, Терентій Олексійович Онищенко, Михайло Степанович Лазаренко.

Питання вступу вирішува­лось на сходці села. Сход­ка різко розділилась на два табори. Одна частина селян, це були малоземельні селяни, які мали вузькі наділи на глинищах, пагорбах та вели­кому степу за 12 км від села, виступала за створення комне­заму. На чолі цієї групи стояли активісти його створення.

Друга група селян — міцні хазяї, що володіли найкра­щою частиною землі. Це були Павло Салієнко, Сергій Атаман­чук, Павло Пипко, Йосип Заграничний, Ничипір Пипко, до них також примкнула частина малоземельних селян, які хотіли працювати одноосібно. Обстановка була дуже напруженою. Але сходка прийняла рішення про створення комнезаму і зняття лишків землі у заможних селян, і передачу їх у воло­діння малоземельним.

                                                                                                                                                                                                                                   Зрозуміло, це викликало величезне невдоволення і спротив тих селян, у яких відбирали землю. Ситуація так загострилась, що дійшло до вбивства. Було вбито най­більш активного виконавця рішень сходки сількора Миколу Яковича Сажка.

        Така обстановка була не тільки у нас в селі, а й по всій Україні. Люди, побачивши як діє радянська влада, її не сприй­няла, що визнав і ЦК. Багато людей почали збройну боротьбу проти влади. Наші односельчани зі зброєю в руках боролися проти радянської влади. Так між Фастовом і Василь­ковом існувала озброєна група в 8000 чоловік. Населення повністю їх підтримувало.(1),(3)

Влада дуже жорстоко придушувала ці виступи. Так в квітні 1919 року в ціля ліквідації повстання було спалено радянськими військами села Романівка і Хідівці.(2)

В 1919 році радянська влада на Україні, а особливо на Київщині була ще дуже слабка і організація комнезамів йшла спонтанно. Часто в комнезами ішли люди, які тільки хотіли поживитися чужою власністю. «…Повсюду в комбеды про­ходят выскочки, лентяи и пьяницы, пропившие в былое время свою землю, на которой не хотели работать. Пол­нейшее отсутствие честности, добросовестности. О своей деятель­ности не дают отчета никому, даже сельскому обществу. По их мнению среднее крестьянство — это кула­чество, а потому его подвергают мерам, применяемых Со­ветской властью к кулакам, например, реквизиции, конфис­кации и т.п. Конфис­кованные, реквизированные вещи, продукты сплавляют и даже пропивают. Среднее крестьян­ство, видя все это, слу­шает хитрих кулаков, которые говорят, что это строится ком­муния лентяев не желающих работать. Они уничтожают то все, наше, добытое тяжким трудом, ком­муния работать не хочет… Коммунисты готовое делить мас­тера. Поэтому сейчас полное единение средних крестьян с кулачеством». Так писавселянин-комуніст Н.Остряниця в ЦК КП(б)У в серпні 1919 року.(4)

Все це привело до того, що в «Киевской губернии крес­тьяне стоят за советскую власть но равнодушно не могут говорить о коммуне и коммунистах, видя в них разбойников и грабителей, к тому же, в представлении крестьян все ком­мунисты — евреи, и все евреи коммунисты» — так писав голова раднаркому Латвії, коли їхав з Фастова на Київ, в лис­топаді 1919 року.(5). Але нічого не допомогло. Радянська влада ставала міцнішою і вирішила серйозно взятися за селян, вся­ка видимість демократії була відкинута. Селян по­чали масово заганяти в колгоспи. Всякий спротив приду­шувався. Якщо селянин не хотів йти до колгоспу, то його обкладали такими податками, що він міг або розоритися, і вмерти з голоду, або щоб вижити вимушений йти в колгосп. Особливо впертих розкуркулювали, арештовували і висе­ляли, забирали в концтабори.

В 1929 році, після статті Сталіна «Запаморочення від успіхів», селяни вирішили, що режим послабився і почали ма­сово виходити з колгоспів. Цей процес набув таких масштабів, що Київський Окрвиконком вимушений був подати відозву «до наймитів, незаможників та середняків Київщини». У всьо­му звинувачували куркулів: «…частина селянства Київщини, що ввійшла була до колгоспів, під впливом куркульської агітації, через свою несвідомість, а почасти й через перекру­чу­вання партійної директиви в колгоспному будівництві — поча­ли виходити з колгоспів… Глитайня та її прибічники, що зазна­ли великої поразки під час колгоспного будівництва намага­ють­ся розвалити колгоспи».(6)

        В 1930 році Білоцерківською окружною контрольною комісією було затверджено порайонний  план будівництва колгоспів в якому також звертається увага на «недостатнє проектування колгоспного будівництва» та корегування його в Фастівському районі в напрямку збільшення. Ставилось завдання «повести рішучу боротьбу з господарствами, що перед вступом до колгоспів ліквідують худобу та корми, встановлюючи додатковий пайовий внесок відповідно до вартості зліквідованих засобів виробництва; за злісну ліквідацію не приймати до колгоспів зовсім. Одночасово якнайширше повести роз'яснювальну роботу». Також вказувалися на деякі недоліки в роботі на місцях, що дає нам цікавий історичний матеріал по процесу створення колгоспів. Так у Великій Снітинці збори по колективізації проводили під озброєною охороною з комсомольців і лісників, причому зі зборів нікого не випускали.  В с. Трилісах Фастівського р-ну на загальних зборах вчинили глузування з громадянина, що не вступив до колгоспу, а саме: коли було обрано президію зборів, з аудиторії подано запитання, хто з членів президії не в колективі, виявили одного громадянина й під загальний крик запропонували йому залишити президію, причому заставили його вилізти попід столом. В тому ж с. Трилісах уповноважений проводив збори до 3 год. ночі аби взяти людей «ізмором», не випускаючи нікого з помешкання і коли не мав ніякого успіху оголосив «що всі, хто був присутній на зборах, механічно входить до коллективу».

         Районне керівництво намагалося залучити до колгоспів більшу кількість населення всякими засобами. «Аби втягнути до колективу забирали насіння примусовим порядком та сільськогосподарський реманент у громадян, що не вступили до колективу, після чого йому оголошували, що його зараховано в коллектив».

«Примусові заходи до усуспільнення насіння та фуражу відмічено  в селах Фастівського, Попільнянського, Рокитнянського, Великополовецького районів, причому у Фастівському р-ні в с. Зубарі обшук насіння проводився бригадами по ночах.У більшості з обслідуваних сел Фастівського р-ну траплялось, що виконавши план збору посівматеріала, давали другу рознарядку, що викликало обурення з боку селян (с. Каменеве, Оленівка) причому в с. Оленівці другу рознарядку давали після того, як зібрали по 15 пуд. на десятину. Окремі селяни цю непослідовність в рознарядці розглядали, як домагання забрати у селян все зерно й стали потайки вивозити на ярмарки у Фастів та Васильків. Та в окремих селах Попілянського р-ну (Романівка) за обшуком насіння ходили бригади, після яких через деякий час посилались другі бригади, які замітали до останнього зерна, наприклад: бригадир т. Деркач забрав у селянина горох з миски та декілька фунтів соняшникових зернят, що були залишені господаркою для посіву на грядці. Стромляли руки в діжки з капустою та ін.Уповноважений РВК т. Жоров в справі усуспільнення худоби, реманенту і посівматеріалу давав таку категоричну установку «забрати все до зернятка, усуспільнити худобу і реманент в 24 години», а на запитання «на чому лишати у господарстві корів», відповів «для корів покинути лушпайки».Не всі «методи» є творчість сільського активу, частина з них випливали внаслідок нечіткої установки району та головним чином такт методи пускали своє коріння в ширину і глибочінь через несвоєчасне реагування керівних робітників, а в окремих випадках просто переносили рекомендовані районом методи, як, наприклад, на зборах Фастівського райпартактиву наводили такий випадок: що секретар РПК т. Криворотий в справі колективізації на нараді уповноважених давав таку установку: «Виклич того, хто не хоче йти до колективу до себе в кімнату, возьми олівець і паперу, спитай його офіціально ім'я, по батькові і фамілію, возраст, і у його ноги затрусяться».

         Розкуркулювали часто всіх підряд. Мало місце зведення особистих рахунків з боку активу села. «Добившись ухвали зборів бідноти (іноді під натиском) без попереднього роз'яснення про затвердження списків на висилку та розкуркуленая, вважати, що все готово і більше немає чого робить.Ось політзводка уповноваженого с. Королівки Фастівського р-ну до Фастівської райтрійки: «Готово. Давайте розпорядження, куди отправлять». Це пише він 1 лютого, через 2 дні після виїзду його в село. Або т. Лоєв, член бюро РПК, 1 лютого пише: «Записано в список 47 чоловік, зараз поставили питання про позбавлення прав 20 чоловік, що досі їх не Мали», а в той же день друга зводка: «Вже прав позбавлено». В 1929 році до списків розкуркулення було внесено: «В с. Малополовецькому занесено до списків 84 господарства, Боровій - 142, Великій Снітинці - 57, Каменевому - 41, Трилісах - 34. Мазепинцях - 25. Причому райтрійка з реагуванні на такий широкий охват господарств не проявила гнучкості, наприклад: Фастівська райтрійка вислала представників в села для дачі зауважень по списках 9-12 лютого, тоді як в цей час в багатьох селах вже встигли розкуркулити й середняцькі господарства.

         В окремих районах внаслідок одержаної установки (Фастів), а в других під впливом місцевого активу (Великополовецький р-н) відмовились від поглибленої роз'яснюючої роботи та перейшли безпосередньо до розкуркулення (Великополовецьке, Фастів, Володарка) в тому числі занесених до списків середняків. Внаслідок цього до затвердження списків по розкуркуленню в багатьох селах проведено фактичне розкуркулення середняків».

        Були непоодинокі випадки коли «розкуркулення мало на меті не тільки позбавити куркуля засобів виробництва, а прагнули поголовного вилучення всього майна, включно до ложок, мисок, білизни тощо. Така постановка практикувалась широко й в Фастівському р-ні, де в одного господаря забрано 123 назви речей, в тому числі побиті горшки, пляшку, ложки та ін. У бідняка Свінтіцького забрали подушку, питки й бутилку.У Володарському р-ні відмічено, що в с Березні бригада по розкулачуванню, в яку входили господарі далеко заможніші ніж ті, що підлягали до розкулачення. Ця бригада робила буквальний погром в дворі. Били меблю, палили рухлядь та ін., буцімто для прикладу тим, що не вступили в колгосп.»*

 Населення в 30-х роках було налаштоване проти кол­госпів, навіть біднота. Про те, що в суспільстві такі настрої знали вищі органи влади України. В довідці ЦК «про роботу з біднотою» говорилося: «Беднота вокруг основных лозунгов партии не мобилизована. В результате чего можна слышать от бедноты — колективізація є колишня панщина, весноюліквідували кулаків, а тепер починають братися за бідняка і середняка. Часто можна чути от ми босі, голі, а коли підемо до колгоспів, то зовсім будемо голі і голодні».(7)

Влада на місцях теж не сиділа склавши руки, а боролася будь якими методами за кращі показники по «околгоспленню» селян. Дійшло до того, що на засіданні бюро Фастівського РПК 2 січня 1931 року розглядалося питання по В.Снітинці після доповіді члена бюро РПК Коломацького.

«В зв’язку з наявністю перекручувань по селу В.Сні­тинка, виявленим т. Коломацьким утворити комісію в складі Т.Т.Знищенко, Трібельгорна та Вайсберга, якій пропонувати в декадний термін проробити обстеження по селу В.Снітинка та доповісти РПК. Головою комісії визначити т. Трібель­горна»(8).

Але, в той же час, самі партійні органи Фастівського райо­ну вимагали ще більшого тиску на селян.

«Запропонувати фракції РВК в 3-х денний термін офор­мити пакетні матеріали на куркульські господарства, які й досі не сплатили с/г. податку самообкладання та інших платежів.

Доручити учпрокуророві та нарсудді протягом 8-х день розглянути ці матеріали й ужити до куркулів неплатників податків самих суворих мір кари (вислання за межі України, засудження до бупру і т. інше)».(9)

У людей які заборгували, так званих твердосписочників, забирали всю худобу.(10)

Люди рятувались як могли, різали худобу або перехо­вували її у знайомих та родичів у містах тому, що на міста плану заготівлі продуктів не було. Органи влади пропонували «…Райторгвідділу додати плян м’ясозаготівлі по місту Фас­тову».(11) Міцні, так звані куркульські господарства, почали розорювати виселяючи силою за межі села поза колгоспні землі, забираючи у тих землю і наділяючи найгірші землі в розмірі 0,30 га на «їдця» і до 5 га, не більше, на госпо­дарство.(12)

Землі ж, які забирали у селян, та садиби передавали колгоспам, а «кулацькі сім’ї там залишити де вони зараз про­ живають та переселивши господарства із їх хат в гірші бід­няцькі хати».(13)

Все це привело до того, що селяни почали говорити вже зимою 1931 року: «Хай зазеленіють кусти — прийде час, що й наше — право буде — тоді підемо по м’ясозаготівлю до бідноти».(14)

Але Радянська влада вже зміцніла і колгоспне будів­ництво продовжувалось.

В 1931 році в с. В.Снітинка був один колгосп — 1 Травня і головою колгоспу став Нітун.(13) Він замі­нив Зануденка Олександра Петровича.

Вже в 1933 році існувало два колгоспи: ім. 1-го Травня та ім.Косіора. Ось характеристика цих колгоспів сраном на 1933 рік.

Колгосп ім.1-го Травня

«а) нагрузка на 1 трудоспособного — 2,5 га;

б) оплата трудодня в 1933 році натурой — 1,32 кгр;

Предполагаемая оплата в трудоднях в 1934 г. — 2,6 кгр;

в) натуральная задолженность — 300 цент.;

г) хозяйственными постройками колхоз обеспечен;

д) севооборот шестипольный;

е) задолженность колхоза МТС — 1200 руб.

Предложения

а) Поднять  под озимый посев дополнительно 75 га, увеличить зяблевую пахоту на 100 га;

б) вырастить и сохранить 17 шт. конского молодняка для пополнения тягла;

в) провести мелиорацию на площади 85 га., для чего необходимо кредита в размере 5000 руб.;

г) завести многолетние травы, для чего закупить 15 центнеров семян для посева клевера;

д) для укрепления и расширения МТФ. Необходимо купить 30 телок , предоставив для этого кредит 15000 руб.;

е) обеспечить рабочую силу в колхозе за счет допере­селения из других районов 40 семей. Колхоз имени Косиора с. Большая Сніж(т)инка

Характеристика

а) Нагрузка на 1 трудоспособного — 2 га.

б) Оплата 1 трудодня натурой в 1933 году — 1,85 кгр., в 1934 году — 2,5 кгр.

в) МТФ и СТФ в стадии организации.

г) Подсобная отрасль хозяиства в колхозе — кролико­водство.

д) Натуральная задолженость — 25 цент. семенной ссуды.

Предложения:

а) кроме предусмотретенных договором работ провес­ти пахоту под озимые 40 га., зяблевой пахоты — 40 га.;

б) перейти с осени 1934 года на устойчевый севооборот;

в) укрепить МТФ, докупить 10 телят, предоставив кредит на сумму 5000 руб.;

г) ввести травосеяния. В этом же году посеять 7 цент­неров конюш.;

д) для пополнения колхоза рабочей силой, необходимо допересилить с других районов 20 хозяйств».(15)

         В той час оплата в колгоспах проводилась по трудо­днях*, або як казали в народі «працювали за палочку». Гово­рили так тому, що кожного дня бригадир відзначав у відомості зроблену роботу і ставив в клітинці риску — «палочку». Але за запіз­нення, хворобу, невиконання норми могли поставити навіть 0,25 трудодня. За один трудодень,бували випадки, давали ма­йо­незну баночку вівса (зі спогадів Теличка Миколи Петровича). Кожному колгоспнику на руки видавалась трудова книж­ка колгоспника. Всі виконані роботи і кількість нарахо­ваних йому трудоднів бригадир записував у ТКК. Документів, які посвідчують особу, у селян практично не було і втекти з села в інше село, або в місто було дуже і дуже важко.

______________________

* В колгоспній виробничій енциклопедії так пишеться про норми відробітку і розцінки робіт в трудоднях: «Норми виробітку переглядають і встановлюють на основі рівня продуктивності праці, досягнутого передо­виками — колгоспниками. Відповідно до цього, за рішенням загальних зборів колгоспників, норми підвищують».

В 1948 році постановою Ради Міністрів СРСР було встановлено 9 груп на розцінки в трудоднях, від 0,5 за некваліфіковану працю, до 2,5 трудодня за високу кваліфікацію.(16)

  В страшному 1933 році колективізація продовжувалась. Людей розкуркулювали, висилали, викидали на вулицю.

В селі був один млин, три вітряки. Млин і вітряки закрили і розібрали люди на паливо, а останній згорів під час Великої Вітчизняної війни.

В кінці 30-х років було створено ще один колгосп — ім. Чапаєва, а колгосп ім. Косіора було перейменовано ім. Калі­ніна. З цього часу майже все населення села Ве­лика Снітинка працювало в колгоспах.

Праця була дуже важка. Практично все ро­билось вруч­ну. Своїх трак­торів в колгоспах не було. Оброб­ляти землю допо­магала фастівська МТС. Колгоспи поступово міцні­шали і люди почали жити краще.

Настав 1941 рік. Під час німецької окупації кол­госпів не було, німці орга­нізовували людей на обробіток землі, але все забирали собі і вивозили. Останній урожай зібрати не встигли.

Після визволення України від німецько-фашистських загарбників почалась відбудова колгоспів. В той час сільська рада мала значний вплив на колгоспи і могла «уповнова­жувати» голів колгоспу.

     В 1945 році в селі було три колгоспи:

І — ім. Чапаєва — голова М.Ф.Власенко.

ІІ — ім. 1-го Травня — голова А.С.Пераківський.

ІІІ — ім. Калініна — голова Ф.Й.Хорват.(17)

Станом на 1950 рік в колгоспі імені Чапаєва було 206 господарств колгоспників;

                         в колгоспі імені 1-го Травня — 300 господарств колгосп­ників; в колгоспі імені Калініна — 224 господарств колгосп­ників.

Були в селі і одноосібники. З ними продовжували боро­тися, але вже не шляхом репресій, а економічним тиском. Було встановлено самообкладання колгоспникам — 20 кар­бованців, а одноосібним селянам — 40 карбованців.(22)

В 1950 році головами колгоспів були:

ім. 1-го Травня — Онишко;

ім. Чапаєва — Кончаківський;

ім. Калініна — Горовенко.

Колгоспи росли і багатіли, хоч і за рахунок виснажливої праці колгоспників. В квітні 1950 року сесія Великосні­тинської сільської ради звернулась «із проханням до РК КП(б)У та Райвиконкому про утворення окремої тракторної бригади в колгоспі імені Чапаєва».(23)

Як видно було, голови колгоспу мінялися майже що­року. Причина була в тому, що колгоспи не виконували запла­нованих показників і крім цього трудова дисципліна була,

м’яко кажучи, не на найвищому рівні. Так на сесії В.Снітинсь­кої сільської ради 22 січня 1951 року розглядалось питання про хід підготовки до весняної посівної. «В колгоспі імені Ча­паєва повне безладдя, с-г. реманент не ремонтується, гній на поля не вивозиться, зерно не очищено. Хуже цього, в кол­госпі не обмолочено 50 га зернових … Голови колгоспів на протязі довгого часу займаються п’янками, забули про відпові­дальність за довірену справу».(24)

Результат — голова колгоспу ім. Чапаєва в 1951 році вже інший — Лазаренко.

В 1957 році головою колгоспу ім. Калініна був Є.В.По­пов.(25) В 1958 році всі три колгоспи: ім. Чапаєва, ім. 1-го Травня і ім. Калініна було об’єднано в один колгосп ім. Калініна, а садиби 2 інших колгоспів стали відділеннями одного цілого. У 1959 році головою колгоспу ім. Калініна був А.Т.Монзо­лєвський.(26)

 

 

В 1960 році колгосп ім. Калініна був приєднаний до Триліського відгодівельного пункту і перейменований в радгосп ім. Радянської Армії. Директором радгоспу був Є.П.Шапо­валов.

В 1961 році директором м’ясо-молочного радгоспу був М.Онопченко.

В 1962 році село Гвардійське теж відійшло до Трилісь­кого радгоспу. Голова — Ніколєнко Іван Гнатович.

10 жовтня 1963 року радгосп «ім. Радянської Армії» перейменовано в радгосп «Великоснітинський».

В 1970 році на базі радгоспу «Великоснітинський», який знаходився в підпорядкуванні Київського тресту овоче-мо­лочних радгоспів міністерства радгоспів УРСР, згідно з Поста­новою Ради Міністрів СРСР №387 від 2.06.1972 року та наказом міністерства радгоспів УРСР № 219 від 20.06.72р. було організовано навчально–дослідне гос­подарство «Великоснітинське». Директор — В.В.Лось.

В 1983 році директором НДГ «Великоснітинське» став О.В.Музиченько.

Постановою Кабінету Міністрів України №387 від 01.06.1995 року «Про Національний аграрний університет» та наказом Мінсільгосппроду України №157 від 19.06.1995 року «Про питання Національного аграрного університету», навчально-дослідне господарство «Великоснітинське» пере­дано в пряме підпорядкування Національного аграрного універ­ситету. Керівником цього господарства був Музиченко Олек­сандр Васильович.

На базі УСГА у серпні 1992 року створено Український аграрний університет, якому в 1994 році надано статус Націо­нального, а з 1995 року віднесено до функціонального управ­ління Кабінету Міністрів України. За Указом Президента України від 14 грудня 2000 року №1338/200 надано статус державного самоврядного вищого навчального закладу та ряд інших повноважень. НДГ перебуває у його складі як структурний підрозділ з правом юридичної особи.

Площа земельного фонду НДГ «Великоснітинське» на­дана у постійне користування районною радою народних де­путатів згідно земельного законодавства і станом на 22 грудня 1994 року в с. В.Снітинка 2395,6 га., а 20 липня 1999 року в с. Гвардійці 1059,7 га. На 01.01.2001 року, становить 3298 га., в тому числі сільськогосподарських угідь 3098 га., з них ріллі 3004 га.

В 2003 році директором НДГ «Великоснітинське» став О.С.Обелець.

На даний час господарство перейменовано у відок­ремлений підрозділ Національного аграрного університету «Великоснітинське НДГ ім. О.В.Музиченка». Керівник – Киценко П.Ф.

Крім трактористів, доярок, працівників городньої брига­ди, різних спеціалістів, існувала майже забута зараз профе­сія, а тоді, хоч і важка, але почесна професія — коваль. Кузня була в кожному колгоспі. В колгоспі ім. Чапаєва кузня була біля ставка Ганжене. За словами корінного жителя села І.І.Пипка, ковалями у кузні працювали Голубченко Федір та Яценко Дмитро Іванович.

У колгоспі ім. 1-го Травня ковалем був Діхтяр Онопрій Іванович. Коваль вже давно помер, але кузня працює. Правда майстри весь час міняються, бо робота важка й складна. Праця коваля потребує великого вміння та наполегливості. В обов’язки коваля входили: ремонт або виготовлення сіль­ськогосподарського інвентаря; плугів, борін, коліс для підвод. Праця коваля була важкою і відповідальною. Тому ковалями працювали здорові, сильні чоловіки, які не боялись гарячого подиху печі, розпеченого металу. За їхню важку, але потрібну працю, односельчани поважали цих людей.

Багато жителів села за самовіддану працю в сільському господарстві нагороджені орденами та медалями (рік народ­ження, рік нагородження):

 

Орден «Знак пошани»                                                                                          

            1. Гаврильченко Микола Петрович                               1936                   1973

            2. Коляда Юрій Іванович                                                1930                   1981

 

 

         3. Лагута Микола Саволійович                                         1939                   1972

            4. Лось Вацлав Віталісович                                          1935                   1972

            5. Метелюк Володимир Олексійович                           1933                   1970

 

            Орден «Трудова слава» ІІІ ст..

            1. Герасименко Анатолій Степанович                          1954                   1981

            2. Соснівський Андрій Іванович                                    1939                   1976

            3. Трофімова Зоя Йосипівна                                         1940                   1976

            4. Куца Ольга Миколаївна                                             1944                   1976

 

            Орден «Жовтневої Революції»

            1. Шабельник Єфросинія Іванівна                                1925                   1971

 

 

            Орден «Трудового Червоного прапора»

            1. Турчин Надія Іванівна                                                1925                                                

          2. Євич Галина  Семенівна

             3. Лагута Микола Саволійович                                     1939

           

            Звання «Заслужений працівник сільського господарст­ва»

1. Музиченко Олександр Васильович

 

Орден «Знак пошани міністерства АПК»

1. Обелець Олексій Сергійович

2. Свинаренко Олег Іванович

 

Звання «Заслужений працівник НАУ»

1. Шаповал Олександр Федорович

2. Пипко Іван Йосипович

3. Мулярчук Валентин Петрович

          4. Котик Микола Гаврилович

 

 

Комментарии
Cкринька.

Сайт: snetinka.ftes.info

2012 - 2017 год
Управление сайтом Сайт создан Ftes.info